Чернівці, 1930-і роки. Центральна площа та міська ратуша з румунським надписом “Примарія”.

Чернівці, початок ХХ століття. Головна хоральна синагога “Темпль”.

Чернівці, 1940 рік. Центральна площа з п’ятикутною радянською зіркою, встановленою на місці румунського пам’ятника “Унірії” (“Об’єднання”).

Чернівці, 1941 рік. Обезголовлений пам’ятник Леніну біля театру – символ чергової зміни влади.

Авторизація для сім’ї Бурсуків, видана Траяном Поповичем 22 листопада 1941 року.

Фрагмент офіційного звіту румунської адміністрації у вигляді мапи про кількість євреїв, що залишилися на території Буковини та Північної Бессарабії станом на липень 1942 року.

Фрагмент одягу депортованої до Трансністрії чернівчанки Рози Розенштраус.

Руїни свиноферми села Богданівки (Миколаївська область), в якій утримували депортованих євреїв.

До початку Другої світової війни місто Чернівці (з 1918 року) входило до складу Румунії. Тут проживали представники багатьох національностей: українці, румуни, євреї, німці, поляки, вірмени та інші. Найчисельнішу етнічну групу в місті становили євреї. Представники цього народу посідали провідні позиції у багатьох сферах життя (медицина, торгівля, промисловість, адвокатура, журналістика) і були невід’ємною частиною міської громади.

На відміну від решти населення євреї сповідували іудаїзм і молилися богу в синагогах. У довоєнних Чернівцях їх налічувалося близько 60. Головним іудейським храмом міста вважався Темпль – хоральна синагога, будівля якої у видозміненій формі розташовується на перехресті нинішніх вулиць Університетської та Марії Заньковецької.

Напередодні другої світової війни у Румунії, яка переживала економічні та суспільно-політичні потрясіння, наростала атмосфера нетерпимості до представників національних меншин і, передусім, до євреїв. У вересні 1939 року в Європі вибухнула Друга світова війна. Незабаром у вир міжнародного протистояння була втягнута і Буковина. У червні 1940 року, скориставшись таємними домовленостями із нацистською Німеччиною, її північну частину загарбав Радянський Союз. На зміну румунській у Чернівці прийшла радянська влада.

Нова влада оголосила себе визволителькою і захисницею простих людей. Насправді ж вона силою насаджувала свої порядки. Усіх, хто висловлював своє незадоволення ними, вона вважала ворогами. У травні-червні 1941 року тисячі чернівчан були примусово вивезені до Сибіру.

Влітку 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. Румунія теж вступила у війну проти СРСР, сподіваючись перш за все, повернути собі Північну Буковину та Бессарабію. Просуваючись углиб цих територій, румунські вояки та жандармерія чинили розправи над єврейським населенням. Подекуди у них брали участь і місцеві мешканці.

5 липня 1941 року румунські та німецькі підрозділи вступили в Чернівці. У результаті вчинених ними безчинств у місті загинуло понад 2 000 єврейських жителів. Був також спалений Темпль. А вже за декілька місяців (у жовтні 1941 року) румунська адміністрація зігнала усіх євреїв у гетто. Так почалась реалізація злочинного плану щодо “очищення” Чернівців від євреїв.

За задумом румунського уряду ув’язнені в гетто євреї підлягали примусовому вивезенню з міста.Депортації тривали до середини листопада 1941 року. За цей час було вивезено понад 28 000 осіб. Виняток зробили лише для шістнадцяти з половиною тисяч осіб, яких планували використовувати як робочу силу. Залишені у Чернівцях для праці євреї, які отримали для цього авторизації, почувалися безправними. Навіть пересуватися містом вони могли тільки в певні години. Їх примусили носити на одежі розпізнавальну нашивку, а також виконувати різноманітну роботу.

В червні 1942 року депортації відновилися. Цього разу було вивезено понад 4000 осіб. Лише в 1943 році керівництво Румунії під тиском обставин переглянуло свою політику щодо єврейського населення Буковини. Євреї Чернівців, яким більше не загрожували облави та депортації, отримали можливість прийти на допомогу своїм депортованим родичам чи сусідам.

Депортоване із Буковини єврейське населення румунська окупаційна адміністрація розміщувала у спеціально створених гетто і трудових колоніях Трансністрії. Насильницьке переміщення великої кількості людей на далеку відстань у складних погодних умовах кінця осені й початку зими принесло їм багато страждань. Не менший жах чекав на депортованих і після прибуття на місце. Людей примушували жити у непридатних для цього напівзруйнованих будівлях і навіть корівниках чи свинарниках. Голод, холод, хвороби і виснажлива праця були основною причиною того, що часто з кожних десяти депортованих вижити вдавалося лише 2-3 особам.

Найбільші гетто, в яких у 1941-1944 роках перебували євреї з Буковини, знаходилися в таких містах і селах, як Могилів-Подільський, Бершадь, Шаргород, Жмеринка, Ободівка, Печора та ін.

В кінці березня 1944 року під тиском частин Червоної армії румунська адміністрація втекла з Чернівців. Євреї, які ще залишались в місті, могли більше не боятися за своє життя. У місто почали повертатися ті, хто був вивезений у Трансністрію й дивом вижив.

Однак радянська влада, яка знову отримала контроль над містом, була байдужою до їх проблем, й своїми діями демонструвала незадоволення великою кількістю єврейського населення. Відчуваючи недоброзичливе ставлення до себе, чернівецькі євреї масово покидали місто.